Ні для кого не секрет, що основна частина закупівель обладнання (і не лише) у наш непростий час припадає на державний сектор. А в ньому діють суворі правила, коли без тендеру практично нічого не продається та не купується. Державним підприємствам та організаціям заборонено купувати безпосередньо за кордоном, звідки і з’являються учасники тендеру – вони ж посередники між продавцем (виробником) обладнання та кінцевим покупцем (замовником). Коротше, найрозумніші люди, які встановлювали таке правило забороняти, явно дбали не лише про державну таємницю…
Апріорі зрозуміло, що тендер справа непроста, тому ціни обладнання при торгах на тендерах, як не намагайся, а будуть вищими, ніж за простих угод між комерційними підприємствами. Чому? Тому що і ризики набагато вищі, і учасник тендеру (він же виконавець) не лише постачає обладнання, але фактично надає кредит замовнику (кінцевому покупцю), викуповуючи товар замість нього. Тоді посередник виходить необхідним не тільки щоб дотримати зазначену вище умову, але й взагалі надати замовнику можливість придбання з оплатою за фактом отримання обладнання. Такі умови іноземні виробники, як правило, нікому не дають, оскільки вони завжди потребують повної оплати до відвантаження. І це теж коштує грошей. Але не тільки це визначає ціну обладнання, яке виставляється на тендер…
Щоб хоча б приблизно порахувати всі витрати на постачання, спочатку розглянемо, а як взагалі формується ціна для покупця? Звичайно, вона включає ціну закупівлі обладнання у його виробника. Якщо виробник іноземний, а переважна більшість верстатів для ремонту двигунів виробляються в 5 країнах – Італії, Словенії, Туреччини, Індії та Китаї, то відлік починається з прайс-листа виробника. Деякі верстати вимагають додаткового інструменту та упаковки – все це зазвичай коштує додаткових грошей, як мінімум, у Європі та Туреччині. А деякі виробники навіть можуть дати знижку – іноді вона сягає 10-15% від прайс-листа, дуже велика сума.
Далі, для того, щоб сплатити вартість обладнання, знадобиться купівля валюти та переказ грошей заводу-виробнику, що може коштувати виконавцю певної суми комісії банку. До речі, додаткову плату візьмуть за квитанцію про оплату. І навіть у подвійному розмірі, якщо виробнику потрібно платити частинами – наприклад, передоплату та доплату перед відвантаженням.
Коли обладнання буде готове та повністю оплачене, необхідно його привезти. Це означає, що до витрат додасться транспорт до замовника. У деяких випадках транспортування до замовника розбивається на кілька частин (2-3) – наприклад, після відвантаження обладнання транспортується спочатку на закордонний проміжний склад, де воно вивантажується і може очікувати на комплектацію (заповнення) автомашини або контейнера деякий час. Після чого іншим транспортом вирушає до країни-одержувача, спочатку на митницю, а потім і на склад транспортної компанії та/або далі вже безпосередньо покупцю.
Таким чином, з’являються такі витрати – транспорт до проміжного складу, потім транспорт до складу виконавця та/або замовника. Причому кожне транспортування – це ще одне додаткове розвантаження-завантаження машини, навантажувачі, такелажники, тобто знову витрати. А якщо автомобіль, на якому їде вантаж, потрапить у пробку на кордоні з Польщею (звичайна справа, шляхетські фермери люблять влаштовувати), ціна може ще зрости – ось і перший ризик.
Ще витрати – на митниці. Необхідно сплатити ПДВ та мито. Це дуже мала частка витрат. Крім того, для правильного оформлення вантажу прийнято залучати фахівців – брокерів, а вони теж коштують гроші. А якщо митниця подивиться, наприклад, у своїй базі і раптом виявить, що таке ж обладнання, такої ж моделі та марки, нещодавно везли за набагато вищою ціною? Тоді ще ризик…
Коли обладнання прийшло до замовника, він також ще не біжить оплачувати – він хоче все досконало перевірити. Для цього нерідко у тендерах зазначається необхідність пуско-налагодження обладнання, а іноді й навчання персоналу замовника. Тобто технік виконавця повинен поїхати до замовника, здійснити підключення, запуск, перевірку роботи обладнання, і лише після цього замовник підпише відповідний акт та сплатить покупку. До цього моменту весь процес від початку виробництва обладнання іде виключно за рахунок посередника-виконавця – зазвичай замовник платить передоплату максимум 30% від загальної вартості. А якщо замовник знайде якийсь недолік в устаткуванні та відмовиться платити? А якщо він взагалі не збирався платити? (Таке теж траплялося). Знову ризик…
Звичайно, посередник працює і робить всю цю роботу не безкоштовно і не просто так – його послуги коштують грошей. По-перше, він не може працювати на збиток, тому хоче компенсувати всі перераховані вище витрати на доставку обладнання. По-друге, він розраховує отримати деякий прибуток як учасник угоди. Ну і по-третє. Якщо щось станеться з обладнанням, починаючи від обставин форс-мажору і відмови замовника від оплати, то ризик може стати неприйнятним. Звичайно, посередник хоче в таких випадках хоча б мінімізувати цей ризик, а в ідеалі – вийти в нуль. Навіщо всіляко намагається збільшити вартість устаткування. Граничний випадок можна уявити так – замовник відмовився платити 70%, що залишилися, але сума передоплати 30% вже повністю покривала закупівельну вартість обладнання і всі витрати на його доставку, що дозволило посереднику реально вийти в нуль, не зазнавши збитків.
Скільки це? Спробуємо розрахувати, навіщо зведемо всі наші знання цей процес у таблицю (див. табл.1).
Табл.1. Орієнтовний розрахунок вартості постачання щодо прайс-листа виробника
Отже, ми фактично отримали коефіцієнт К = 1,75 перевищення ціни продажу над ціною закупівлі обладнання, але не заклали до уваги жодних знижок виробника і жодних «накидок» за ризик. Загалом це можливо, якщо знижку виробника використовувати як премію за ризик. Однак, якщо виробник не дав знижку, або є інші причини припускати підвищений ризик угоди, то коефіцієнт може бути дещо збільшений, наприклад, К = 1,8-1,9. І ця ціна поки що залишається в цілком обґрунтованих межах.
А що відбувається насправді у реальних тендерах? Для відповіді на запитання заходимо на відповідний сайт і майже відразу знаходимо наступний тендер на верстат для розточування отворів шатунів (наша тема!):
Заявка на проведення тендеру
Добре, але щось ціна якась дивна… Треба розбиратися, з чого вона така? Прямо як в одному старому фільмі: «А що, якщо… — Ні, не варто. – Ясно. Тоді, можливо, треба… — Ні, не треба. – Зрозуміло. Дозвольте хоча б… — А ось це спробуйте!
Спочатку спробуємо знайти, який реальний верстат включений у тендер. Це просто тому, що такі верстати випускаються тільки в Туреччині, Індії та Китаї, і швидше за все шукати треба в Туреччині. А в Туреччині всього 4 заводи, які роблять такі верстати – це Saritaş, Poleks, Rektaş та Honmaksan (букву «Ş» читаємо по-турецьки правильно як «Ш»!). Беремо технічну специфікацію тендера, починаємо вписувати туди всі верстати і відразу знаходимо, що на тендері просять верстат Saritaş моделі STŞ600 (Табл.2):
Табл.2. Технічна специфікація тендера (1-а колонка, Saritaş) з додаванням аналогічних верстатів та примітками
Ну, що сказати – картина виходить просто вражаючою. По-перше, наведені у таблиці верстати на 95% однакові. Вони всі виробляються на сусідніх заводах в тому самому турецькому місті Конья. Можливо, навіть працівники цих заводів бігають від одного заводу до іншого, в результаті верстати поступово починають сильно бути схожими один на одного (як автомобілі в Японії в 70-80-х роках минулого століття). Їх параметри і технічні дані відрізняються вкрай незначно, вони більше відрізняються ціною. Що коливається приблизно від 25.000 долларов за верстат Rektaş до 30.000 Euro за верстат Poleks. Знаючи турецький ринок обладнання, можна відразу сказати, що ціна на верстат Saritaş буде близька до ціни верстата Poleks, оскільки це 2 головні конкуренти на місцевому ринку.
Турецькі верстати-красники як на підбір, але всі однакові як брати-близнюки: Rektaş, Honmaksan, Saritaş, Poleks
Але що за нісенітниця з технічними вимогами? Навіщо такі зроблено? Наприклад, обмежені МІНІМАЛЬНІ довжина та ширина верстата? Щоб що? Щоб можна було замість габаритів 0,8 х1, 3 м запропонувати якогось залізного монстра розміром 5,0 х 5,0 м?
Насправді, все просто. Вимоги писалися від неприємного – щоб ніякі інші верстати, крім запропонованого, не могли б підійти та виграти тендер. Ми спеціально дали наші коментарі до цих вимог (табл.2) – 95% їх позбавлено будь-якого технічного та іншого сенсу (крім лише одного єдиного обмеження потужності електродвигуна, але яке при цьому суперечить вимогам максимального діаметра отвору понад 150 мм).
А навіщо це? Все просто. Очікувана вартість предмета закупівлі – 3.800.000,00 грн. Перекладаємо це в Євро за курсом 51,5 та отримуємо… 73.786,00 Євро! А скільки буде наш коефіцієнт для такої закупівлі? Найдорожчий верстат з представлених у табл.2 – це Poleks KBP750, його вартість по прайс-листу становить 30.752,00 Євро. Не будемо далеко ходити, і просто приймемо, що у верстата Saritaş та сама ціна (насправді, вона може бути тільки менше в межах 5%). Звідси випливає, що коефіцієнт До для цього тендеру закладений, як мінімум, такий (можливо, більше):
К = 2,39
А яка різниця між максимальним значенням К, яке ми вважаємо обґрунтованим (К=1,9), та тендером? Різниця становить 25% вартості або 15.167,00 Євро. Іншими словами, кожен четвертий Євро або долар такої угоди вписаний зайвим:
Зайвий кожний 4-й долар? Чи не забагато буде?
А куди і на що йдуть ці зайві гроші? Не забуваємо, що наше питання зовсім не пусте – на закупівлю виділяє гроші не якась невідома фірма «Роги і копита», а наша держава. Це наші гроші, які йдуть на оборону, з яких, як з’ясовується кожен четвертий долар, Євро та гривня зайві?
Щоб розібратися, що тут не так і що з цим робити, почнемо з визначення. Отже:
Тендер – це конкурентна форма відбору постачальників, підрядників або виконавців, за якої замовник обирає найкращі умови (ціна, терміни, якість) із запропонованих учасниками. Це відкритий чи закритий конкурс, який використовується для державних та комерційних закупівель, метою якого є прозорість угоди та економія коштів.
Але ось проблема – ми в нашому випадку бачимо зовсім інше – і відбір не конкуренційний, і постачальник явно вибраний заздалегідь, і технічні вимоги прямо прописані під нього так, щоб виключити участь усіх інших. Та ще й ціна сильно на 25% завищена.
А що відомо про тендери, якщо ціна завищена, а вимоги прописані під постачальником? За відповіддю не треба далеко ходити, її легко дасть справжній «залізний мозок», ШІ. Спочатку, які взагалі ризики несе тендер:
| 🛠 Огляд від ШІ
Участь у тендерах несе ризики корупції, завищення вимог чи здирництва, що потребує ретельної перевірки замовника та документації. |
Запитуємо тепер у “залізного мозку” про завищену ціну:
| 🛠 Огляд від ШІ
Завищена ціна — це ще серйозніший «дзвіночок», ніж занижена. Якщо очікувана вартість значно перевищує ринкову, це часто вказує на корупційну змову з метою розтрати бюджетних коштів. Ось чим це загрожує та що з цим робити: ⚖️ Наслідки та ризики
🛠 ШІ рекомендує:
Повідомити про ризики: Написати відгук на порталі Dozorro або звернутися до Держаудитслужби із заявою про можливе порушення. |
Ну, і ще уточнення від «залізного мозку» про поєднання, коли і ціна завищена, і в тендерній документації спеціально прописані умови лише під одного виробника, позбавлені будь-якого технічного змісту:
| 🛠 Огляд від ШІ
Це класична схема «заточки» під конкретного постачальника. Поєднання завищеної ціни та обмеження конкуренції одним виробником є прямим порушенням закону «Про публічні закупівлі». |
Заточка, коротше. Але ми поки вирішили подивитися, як далеко зайде ця справа. Навіть номери заявки та інших документів виправили вище (хоча за бажання цю заявку можна легко знайти). Дуже хочемо подивитися на результат. Тому що він буде ну дуже показовий.
Справді, якщо цей тендер не відбудеться, не пройде і/або буде скасований, то й добре – може, помилочка-з якась була і таке інше, буває. Однак якщо він відбудеться, і державна закупівля за явно завищеною ціною при відфутболюванні будь-яких конкурентних дешевших пропозицій буде затверджена, то ми пропонуємо виправлення визначення тендеру. Тому що більш правильною, на наш погляд і з урахуванням досвіду цього тендеру, буде таке формулювання:
Тендер — це неконкурентна форма затвердження постачальників, підрядників або виконавців, коли замовник разом із заздалегідь відібраним постачальником легалізує закупівлю за завищеною ціною, не допускаючи інших можливих учасників. Це фактично відкрита процедура легалізації закритого правочину, метою якого є незаконне отримання коштів за рахунок державного бюджету.
Тобто, або ми повертаємося до нормальної системи закупівель, до реальних цін та реальної конкуренції, або ми продовжуватимемо крадіжку державних грошей під час війни. Тому що якщо подібні угоди легко проходять і вже вважаються нормою, тоді і треба написати у визначенні цієї процедури. А заразом і перевірити, як воно – відповідає європейським законам та цінностям там усяким чи не дуже?
Тож залишайтеся з нами, буде цікаво.
.
P.S. Ми не хотіли нікого одразу лякати, але насправді, за більш точних обчислень, у цій угоді коефіцієнт не 2.39, а всі 3.0, і в кишеню покладено не “скромні” 15.000 Євро, а “брати так брати” 30.000 Євро. Або майже 130% від ціни закупівлі. Окрім 20% прибутку. Тобто “пішов” не кожен четвертий долар чи Євро, а майже кожен другий. З нашого військового бюджету…
Олександр Хрулєв©
Доктор технических наук, с.н.с.
*Ця стаття є оціночним судженням (думкою) автора на тему, що розглядається в статті, і висловлює особисту точку зору, яка не претендує на незаперечний доказ і не затверджує будь-яких незаперечних фактів. Відповідно до цього, при будь-якому використанні, повному або частковому, матеріалів цієї статті посилання на оціночну думку автора обов’язкове.
